Проповідь в Неділю 25-ту після П'ятидесятниці

"Воскресіння доньки Іаіра", І. Рєпін. 1871 р.
"Воскресіння доньки Іаіра", І. Рєпін. 1871 р.

В імя Отця, і Сина, і Святого Духа.

Дорогі брати та сестри. Тільки що ми з вами почули уривок з 8-го розділу Євангелія від Луки (Лк. 8:41-56), у котрому розповідається про те, як наш Господь і Спаситель Іісус Христос воскресив 12-річну доньку очільника синагоги м. Капернаум на ім’я Іаір.

Перш за все, варто звернути увагу на той факт, що в цьому Євангельському уривку два чуда привязані одне до одного та майстерно переплетені між собою. Христос зцілює жінку, котра 12 років страждала кровотечею, після чого воскрешає доньку одного з місцевих релігійних лідерів. І ці два чуда були поєднані автором Євангелія зовсім не випадково, а для того, аби підкреслити одну дуже важливу деталь: згідно Мойсеєвого закону про ритуальну чистоту, юдеям, по-перше, суворо заборонялось доторкатись до жінок, котрі мають кровотечу, а по-друге, юдеї в жодному разі не могли торкатись до тіла померлої людини, адже це також вважалось оскверненням.

Але Христос абсолютно зневажає і тою, і іншою постановами закону Мойсея для того, аби просто допомогти цим двом стражденним людям. Своїми діями Він, звичайно ж, показав усім нам, що ніякі формальні законницькі постанови не повинні заважати нам звершувати добрі справи та по мірі наших сил допомагати людям, адже ніяка буква закону не може стояти вище людяності, милосердя та співчуття.

Історія про воскресіння доньки Іаіра зображена на сторінках трьох із чотирьох канонічних Євангелій. Але тільки апостол Лука сповіщає нам важливу деталь – дівчина, що померла, була єдиною дитиною в родині. Уявіть собі на хвилинку цей жах. Зі смертю єдиної доньки раптово, в один момент згас і зміст життя для обох батьків. Але, незважаючи на шок та розгубленість від несподіваної та непоправної втрати, батько померлої дівчини все ж таки знаходить у собі сили для того, аби піти та звернутись по допомогу до вже доволі відомого на той час проповідника та цілителя – Іісуса з Назарету.

Про ступінь того горя та відчаю, котре переживали батьки дівчини, також красномовно свідчить наступний факт: у Євангелії сказано, що Іаір був начальником синагоги, тобто представником місцевої юдейської релігійної верхівки, духовної еліти, котра, як відомо, не відчувала жодних теплих почуттів по відношенню до Іісуса Христа, а також доволі скептично ставилась до Його слави як цілителя та чудотворця. Але страшне горе змусило Іаіра переступити і через свою гординю, і через свої релігійні переконання, і навіть через страх перед тим, що про нього можуть подумати його колеги з синагоги. Незважаючи на все це, батько, котрий переживає невимовну скорботу, приходить до Іісуса, падає перед Ним на коліна та благає про допомогу. Особисте горе стає для Іаіра важливішим аніж будь-які релігійні концепції, аніж соціальний статус та положення у суспільстві. Цей факт, безумовно, сповіщає нам про надзвичайний ступінь крайнього та безпросвітного відчаю, у котрий занурився Іаір, після того як дізнався про смерть своєї єдиної дитини.

І ця історія, зображена в Євангелії, показує всім нам, що незважаючи на наше сьогоднішнє, можливо, доволі міцне положення в суспільстві та удавану стабільність, вже завтрашній день може готувати нам потужний удар. Легковажні та поверхневі люди часто вважають, що вони самі є ковалями свого щастя та хазяїнами свого життя. Але Всемогутній Бог може в одну мить поставити на місце не в міру горду, зарозумілу та пихату людину, котра приписує не Богу, а собі усі свої успіхи та досягнення.

І завжди варто памятати про те, що у найскладнішій життєвій ситуації, навіть у такій, у котрій опинився Іаір, тільки тоді людина зможе стати причасником чудес та милосердя Божого, коли вона, незважаючи на свої удавані чи навіть реальні заслуги та досягнення в суспільстві, все ж таки зможе знайти в собі моральні сили, подолати в собі острах перед суспільною думкою, смиренно приклонити коліна перед Богом та від усього серця попросити Його про допомогу. І така щира молитва від усієї душі та серця, звичайно ж, ніколи не залишиться непочутою та невиконаною.

І ще одне. Після того, як Христос воскресив дівчину, Він звернувся до всіх присутніх і «повелів їм не розповідати нікому про те, що відбулося» (Лк. 8:56). Те ж саме Він казав і після чисельних зцілень, що зображені на початку Євангелія від Марка (Мк. 1:34), і після зцілення глухого чоловіка (Мк. 7:36), і навіть після того, як апостол Петро відкрито визнав, що Іісус з Назарету є Сином Божим, Він «заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього» (Мк. 8:30). Але чому так? Чому Христос настільки не хотів, щоб слава про Його чудеса розповсюджувалась серед народу?

Відповідь полягає у тому, що і справи Спасителя, і Його проповіді підривали самі основи ізраїльського суспільства І ст. Якби цар Ірод дізнався, що по ввіреній йому території ходить людина, котра воскрешає мертвих та повеліває самій смерті, то він би дуже занепокоївся з цього приводу, і напевне зробив би все, щоб негайно припинити таку активність Того, Хто претендує на титул справжнього Царя Юдейського. Адже все це автоматично означало, що якщо Христос – істинний Цар Ізраїлю, то Ірод – самозванець. І якби релігійні лідери юдаїзму дізнались про істинне Божественне достоїнство Христа, про Його високу самосвідомість та Його месіанські зазіхання, то вони обов’зково зробили б усе, що було у їхніх силах, щоб покласти край Його спасительному суспільному служінню.

Саме тому якщо не всі, то переважна більшість чудес Христа (у тому числі чудеса, повязані із воскресінням мертвих), як правило, закінчувались закликом Спасителя нікому нічого не казати. Уся справа в тому, що Він Сам чудово розумів, що у ті дні «ще не прийшов час Його» (Ін. 8:20). Але Він також, безумовно, знав, що цей час обовязково прийде, і Йому Самому доведеться вступити в бій із самим Злом та самою Смертю обличчям до обличчя. І, крім цього, Христос, звичайно ж, знав, що Своїм преславним Воскресінням на третій день після Розп’яття на Голгофі Він нанесе смерті нищівний удар, котрий зробить Його впевненим переможцем пекла і смерті. І ось після цієї остаточної перемоги, Він вже не буде наказувати Своїм учням мовчати про це. З’явившись після Свого Воскресіння, Господь дасть їм те, що у біблійному богослов’ї називається «великим дорученням»: «Йдіть по всьому світу та проповідуйте Євангеліє всьому творінню» (Мк. 16:15).

І цей заклик, звичайно ж, адресований не тільки апостолам та сучасникам Спасителя, але й усім наступним поколінням християн, у тому числі й нам з вами. І тому кожен з нас, якщо він всерйоз вважає Христа своїм Господом, Спасителем та Вчителем, в жодному разі не повинен замикатись у своїй вірі, самоізолюватись від світу та свідомо звужувати своє коло спілкування. Навпаки. Кожен християнин повинен ділитись із ближніми своєю радістю про Воскреслого Спасителя, і кожен віруючий просто зобов’язаний показати оточуючим його людям, що віра у Христа не збіднює, не звужує життя людини та зовсім не позбавляє її справжньої радості, як дехто думає, а навпаки – наповнює людське життя новим глибинним змістом. Адже тільки істинна віра в Бога дозволяє будь-якій людині відчути всю повноту життя, а також зрозуміти зміст та мету своєї присутності на цій землі.

 

22 листопада 2015 р.,

Неділя 25-та після Пятидесятниці,

прот. Андрій Шиманович

 

 

Все ваши вопросы и пожелания, касающиеся деятельности Миссионерского отдела Кировоградской епархии, Вы можете отправить по электронной почте, указав Ваше имя и Email:

Примечание: Обязательные к заполнению поля помечены *.