Панібратство та фамільярність по відношенню до Спасителя

Назва статті може здатись комусь дещо несподіваною та надуманою. Але така проблема дійсно існує. Одразу зауважимо, що те, про що піде мова далі, стосується далеко не всіх протестантських конфесій, і з будь-якими узагальненнями тут варто бути вкрай обережним. Але в деяких харизматичних неопротестантських громадах дійсно нерідко має місце певна фамільярність, коли мова йде про особисті молитовні відносини зі Спасителем, і фрази на кшталт «Іісус – це мій Друг!» у такому середовищі зовсім не є рідкістю. У популярній серед молоді соціальній мережі «ВКонтакті» навіть є група, котра так і називається «Іісус це мій найкращий Друг!», а по мережі «Фейсбук» нещодавно розповсюджувалось якесь дивне оголошення, котре називалось: «Футбол з Іісусом. Безкоштовно!» (див. фото внизу).

І враховуючи той факт, що протягом останніх років кількість саме харизматичних протестантських спільнот помітно зростає, ми, як представники традиційної для цього культурно-історичного простору християнської конфесії, а саме, Православ’я, не можемо ігнорувати цю проблему та просто зобов’язані за допомогою Святого Письма довести неправомірність такого панібратського ставлення до Єдинородного Сина Божого, Другої Іпостасі Святої Трійці, до Господа Іісуса Христа.

Почнемо з того, що представники вищезгаданих харизматичних протестантських громад для виправдання такого свого ставлення до Спасителя наводять наступні слова з Євангелія від Іоанна, де Сам Христос каже Своїм учням: «Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам. Я вже не називаю вас рабами, адже раб не знає, що робить господар його; але Я назвав вас друзями, тому що сказав вам все, що чув від Отця Мого» (Ін. 15:14-15). Цитуючи цей євангельський текст деякі неопротестанти запитують: «А хіба це гріх, запросити Іісуса в усі сфери свого життя? Хіба це погано, що Іісус освятить Своєю присутністю усі сфери нашої діяльності?» і т. д. І ось із цим треба розібратись дещо детальніше.

На це варто зазначити, що, перш за все, навіть до близького друга можна ставитись по-різному: або зі зверхністю, презирством та невиправданим панібратством, або ж навпаки – з повагою та ушануванням. Крім того, одна справа, коли, наприклад, президент викликає кількох простих людей і каже: «Я буду вважати всіх вас своїми друзями, якщо ви зробите те-то і те-то». Це цілком зрозуміло і подібна риторика є знаком благовоління до простих людей високопоставленої особи. Але ж зовсім інша справа, коли проста людина, почувши такі слова, почала б звертатись до президента, наприклад, зі словами: «Гей, друзяко! Приходь до нас на район грати у футбол!». Таку риторику навряд чи можна було б вважати адекватною. І при цьому також зазначимо, що підняте нами питання стосується не просто якогось президента, а Втіленого Сина Божого, адже Христос є набагато вищим за будь-яку навіть найвищу земну владу. Як пише апостол Павло у 6-му розділі свого Першого Послання до Тимофія, Христос є «Цар над царями та Пан над панами» (1 Тим. 6:15), і тому ми не згрішимо проти істини, якщо скажемо, що ставлення до Особистості такої величі повинно бути відповідним.

Але від ось таких загальних міркувань ми повинні перейти до розгляду конкретних текстів зі Святого Письма. І у зв’язку із піднятою темою ми розглянемо дві цікаві для нас біблійні історії.

По-перше, варто пригадати всі обставини, за котрих Савл, гонитель Церкви, навернувся в християнство та став апостолом Павлом. Як відомо з Книги Діянь, він прямував до міста Дамаск для того, аби розшукати тамошніх християн та познущатись над ними. Але на шляху до Дамаску Савл пережив надприроднє видіння Воскреслого Христа, після чого він і навернувся до вірі Христової, ставши первоверховним апостолом. Але давайте згадаємо, що пережив Савл при зустрічі із Воскреслим та Прославленим Сином Божим? Можливо, просто якісь теплі та зворушливі дружні почуття? Можливо Савл сказав: «Привіт, Іісусе! Відтепер Ти – мій найліпший Друг!»? Ні. Ми бачимо, що невимовна велич Сина Божого у буквальному сенсі позбавляє Савла спроможності говорити та навіть бачити. За словами автора Книги Діянь Савл знаходився в стані «тремтіння та жаху» (Діян. 9:6), а сам майбутній апостол зображував все, що із ним відбулося, наступними словами: «Я від слави світла того позбавився зору, і ті, хто були зі мною, за руку привели мене в Дамаск» (Діян. 22:11). Скажіть, хіба після зустрічі із сердечним другом чи то товаришем людина знаходиться у стані «тремтіння та жаху» або втрачає свій зір? Думаю, що це питання є риторичним і відповідь на нього є очевидною.

По-друге, давайте згадаємо перший розділ Книги Апокаліпсис, або Одкровення Іоанна Богослова, де зображується наступна ситуація: автор книги, вірогідно, апостол Іоанн Богослов, чує голос Воскреслого Христа Спасителя, Котрий звертається до нього. Сам Іоанн описує все, що сталось потім, наступними словами: «Коли я побачив Його, то впав до ніг Його, як мертвий» (Одкр. 1:17). Скажіть, чи бачимо ми тут якесь таке безпосереднє дружнє відношення між Воскреслим Христом-Спасителем та апостолом? Навпаки. Ми не бачимо жодного навіть натяку на це. Христос, Суддя живих і мертвих, Той, Хто, як сказано в Одкровенні, є Альфою і Омегою, Господом Вседержителем, просто збиває з ніг великого апостола Своєю величчю.

До речі, нагадаємо, що апостол Іоанн на Тайній вечері, напередодні зради та Розп’яття Христа, лежав біля грудей Іісуса, тобто був дуже близьким до Спасителя. І тут ми мимоволі переходимо до ще однієї теми, котра полягає у наступному: нам треба розрізняти, з одного боку, відносини між Іісусом та Його учнями під час Його земного життя, коли Він був у стані смирення, самозречення та приниження, та, з іншого боку, відносини між Христом та Його послідовниками після Його преславного Воскресіння, коли Він вже знаходиться на небесах у стані неземної предвічної величі та слави. Це зовсім різні речі і цей момент, звичайно, треба враховувати, коли ми сьогодні починаємо вибудовувати свої власні відносини із Воскреслим та Прославленим Христом-Спасителем.

Взагалі-то все те, про що ми сьогодні говоримо, є чудовим прикладом того, наскільки люди люблять крайнощі. І віруючі люди у цьому сенсі, нажаль, не є виключенням. Дехто щиро вважає, що Бог начебто є настільки великим, далеким та недосяжним для нас, простих смертних людей, що звертатись до Нього або взагалі немає сенсу, або ж можна, але начебто тільки через чисельних посередників. Інша ж крайність полягає у тому, що Бог, якщо Він вже вирішив втілитись та прийти в наш світ дві тисячі років тому, то Він вже начебто є настільки ж близьким до нас, як наші друзі та родичи. Але, як ми побачили із цих двох важливих новозавітних уривків, все зовсім не так. Істина, як це нерідко буває, знаходиться десь посередині.

Бог дійсно наблизився до нас максимально можливим чином – Він став одним із нас, такою ж людиною із плоті і крові. І ми дійсно можемо звертатись до Нього безпосередньо із будь-якими нашими проханнями, потребами, подяками та славослов’ями. Але при цьому ніколи не варто забувати, що Іісус з Назарету – це Єдинородний Син Божий, Предвічне Слово Отця Небесного, наш Господь і Спаситель, Котрий після звершення усієї справи нашого спасіння на землі, повернувся у Свою предвічну небесну славу. І тому будь-яка фамільярність та панібратство із цією найвеличнішою Особистістю у всесвіті, перед Котрою, як пише апостол Павло, вклоняють коліна всі істоти і на небі, і на землі, і під землею (див. Флп. 2:10), є неадекватними, помилковими та за жодних умов абсолютно неприпустимими.

 

Керівник Місіонерського відділу Кіровоградської єпархії УПЦ,

прот. Андрій Шиманович

 

Все ваши вопросы и пожелания, касающиеся деятельности Миссионерского отдела Кировоградской епархии, Вы можете отправить по электронной почте, указав Ваше имя и Email:

Примечание: Обязательные к заполнению поля помечены *.