Біблійна герменевтика в Православній Церкві

У широкому сенсі герменевтика – це наука про тлумачення текстів (у тому числі текстів класичної давнини), про теорії їх інтерпретації та розуміння. Загалом герменевтика як така включає в себе декілька підпорядкованих їй академічних дисциплін та напрямків: 1) біблійна герменевтика, котра має на меті дослідження та інтерпретацію священних текстів; 2) філософський аспект герменевтики вивчає людську здібність розуміти текст, а також ті умови, котрі цьому сприяють; 3) це питання літературознавства, котрі досліджують види текстів та способи їх прочитання; 4) соціологічні питання про те, наскільки приналежність до тої чи іншої соціальної спільноти впливає на сприйняття та розуміння тексту і т. д. і т. п.

Мільтон Террі, автор одного з найконсервативніших підручників з цієї дисципліни, сприймає герменевтику саме як науку і дає їй вкрай коротке визначення: «Герменевтика – це наука інтерпретації»  [1]. Але починаючи із відомого німецького філософа та теолога XVIII-XIX ст. ст. Фрідріха Шлейєрмахера, герменевтика починає визначаться не стільки як наука, тобто як суто академічна дисципліна, скільки як мистецтво. У 1819 р. у своїй класичній праці Шлейермахер зазначає наступне: «Герменевтика – це мистецтво розуміння, і тому має філософський характер» [2]. У ХХ ст. цей підхід знайшов підтримку та розвиток ще в одного видатного німецького філософа та мислителя – Ганса Георга Гадамера (1900-2002), котрий також із неабияким скепсисом ставився до суто раціоналістичних методів інтерпретації тексту, і, знову таки, сприймав герменевтику більше в якості мистецтва, аніж сухої академічної дисципліни.

Якщо говорити про витоки герменевтики, то її корені сягають сивої давнини – народів примітивної цивілізації та давньогрецьких філософських шкіл. Багато хто з грецьких філософів серйозно занурювався у вивчення, тлумачення та вишукування глибинного змісту у міфах Гомера. Але заради справедливості варто зазначити, що нерідко вони просто використовували давні міфи та сказання задля викладення власних ідей та поглядів, а також для надання їм більшого авторитету та статусу. До речі, саме таким чином і в наш час представники деяких тоталітарних сект та деструктивних культів використовують своє власне, маргінальне, відірване від багатовікової традиції тлумачення Святого Письма лише задля виправдання власних псевдобогословських доктрин. І тому цінність герменевтики полягає саме у тому, що вона навчає нас «слухати текст таким, яким він був написаний, замість того, щоб висувати необдумані припущення або підганяти текст під певні уявлення та очікування, котрі вже є в наявності» [3].

Нас як християн герменевтика, звичайно, повинна цікавити саме у більш вузькому, біблійному сенсі. В епоху отців Церкви, в золотий період церковної писемності (тобто, приблизно до половини першого тисячоліття християнської ери), а також з часів Реформації і до початку ХІХ ст. було прийнято визначати герменевтику як правила тлумачення Святого Письма. Але що з саме, які основні герменевтичні засади повинні бути покладеними в основу православного тлумачення Біблії? Давайте розберемось із цим детальніше.

Для православної герменевтики першочерговою та принципово важливою передумовою правильної інтерпретації священного тексту є загальноцерковний характер процесу дослідження Біблії, адже саме в Церкві «відбувається її нормативне тлумачення та актуалізація її послання» [4]. Професор Свято-Володимирської православної семінарії в Нью-Йорку, прот. Іоанн Брек пише з цього приводу наступні поетичні та вельми промовисті слова: «Церкві властива боголюдська природа. Церква стоїть на межі світів. Церкві дані обіцянки. Таїнства Церкви відкривають нам двері Царства Божого. Церкві належить і Святе Письмо» [5].

Говорячи іншими словами, кожна людина схильна помилятись, і якщо вона на самоті, без урахування минулого досвіду Церкви, приступає до цього відповідального заняття, то певна кількість помилок та хибних тлумачень є неминучими. За словами відомого християнського мислителя та богослова, доктора церковної історії Єльського університету (США), проф. Я. Пелікана (1923-2006), котрий, до речі, у 1998 р. перейшов із лютеранства до Православ’я, «світильник Писання видно лише тоді, коли він утверджений на підніжжі Церкви» [6], а відомий британський біблеїст, професор богословського факультету Даремського університету Джеймс Данн в одній зі своїх основних робіт зазначає, що «ігнорування традиції означає підвищення вірогідності неправильної інтерпретації»  [7]. Тобто чим більшою є наша наполегливість у ігноруванні багатовікового досвіду Церкві у справі тлумачення Слова Божого, тим більшими є наші шанси заблукати та, в результаті, прийти до абсолютно хибного розуміння того, що хотів сказати нам Бог.

Цікаво, що подібне екклезіоцентричне розуміння герменевтичного процесу притаманне не лише Православ’ю, але й багатьом представникам протестантської академічної спільноти. Так, заслужений професор багатьох університетів світу Ульріх Луц пише наступне: «За багатоголоссям самої Біблії та багатьох її тлумачень стоїть спільнота, котра займається інтерпретацією, а саме, церква. …Лише церква, а не індивідуум, є суб’єктом тлумачення Біблії» [8]. І далі проф. Луц, протестант за віросповіданням, із завидною інтелектуальною чесністю та абсолютною неупередженістю не без гіркоти та жалю визнає наступне: «У протестантизмі вага церкви як спільноти, що займається інтерпретацією, є малою: Багато наших священиків сповіщають їх власне Слово Боже, багатьом нашим теологам дуже хотілося б приймати за Євангеліє свою власну теологію. Багато наших екзегетів, котрі є щасливими, що над ними немає церковних вчителів, є цілком задоволеними самі собою у якості авторитетів. На противагу цьому я хочу підкреслити, – пише проф. Луц, – що тлумачення та розуміння Біблії – процес спільний, і в решті решт лише церква, а не індивідуум, є суб’єктом тлумачення Біблії. …Не одинаки, а вся вселенська церква є носієм тлумачення Біблії» [9].

У 2-му томі свого «Бібліологічного словника» видатний православний біблеїст та місіонер прот. Олександр Мень обгрунтовує саму необхідність тлумачення біблійних текстів наступною аргументацією: «Необхідність інтерпретації Писання, – пише Мень, – випливає із самих його літературних особливостей. В Біблії дуже багато приховано за строчкою, потребує активних роздумів читача» [10]. Але ми, якщо ми вважаємо себе інтелектуально чесними людьми, вимушені визнати, що в наш час ми не бачимо не тільки «активних роздумів» над Святим Письмом з боку наших співгромадян та навіть єдиновірців, але й просто більш-менш серйозної цікавості до Слова Божого. Проф. Ярослав Пелікан на сторінках своєї праці під назвою «Кому ж належить Біблія?» виносить вкрай суворий, але цілком справедливий вердикт сучасній епосі: «Жахливе незнання Біблії набуває в наш час масштабів епідемії» [11].

Те, що ми так достатньо глибоко занурились у дослідження науки про тлумачення Святого Письма, звісно, не означає, що Біблію не можна зрозуміти без якоїсь енциклопедії або тритомного «Бібліологічного словника» прот. Олександра Меня. Це, звичайно, не так. Парадоксальна велич цієї Святої Книги полягає у тому, що нею протягом багатьох десятиліть можуть зачитуватись доктори богослов’я та шановна професура теологічних факультетів, і, в той самий час, ця ж книга може бути адаптована та цілком зрозуміла в основних своїх темах навіть для малих дітей. Крім того, якщо Сам Христос Своїм закликом «Досліджуйте Писання!» (Ін. 5:39) заохочує кожного з нас до вивчення Слова Божого, то Він навряд чи тим самим пропонує нам щось таке, що могло б містити в собі якусь потенційну загрозу, чи не так? Тому вкрай важливо ще раз зробити особливий наголос на наступному: кожен сучасний православний християнин повинен активно долучатись до вивчення та ретельного дослідження Святого Письма. Але при цьому кожен з нас повинен пам’ятати, що він в жодному разі не має морального права піддаватись спокусі знаходити в Біблії теоретичні основи для виправдання та підтвердження вже сформованих власних ідей, думок, поглядів та концепцій.

Для православної християнської спільноти самоочевидною істиною є те, що актуальними та нормативними в Православ’ї вважаються ті герменевтичні досягнення та тлумачення Святого Письма, котрі для нас залишили давні святі отці Церкви, адже, як писав прп. Максим Сповідник, «сама істина через них говорить» [12]. Справа в тому, що ті методи, за допомогою котрих давні отці Церкви тлумачили Писання, не були винаходом самих отців, але вони були укорінені ще у апостольській практиці тлумачення старозавітних текстів. Проф. прот. Іоанн Брек так і писав: «Герменевтичні принципи, або правила тлумачення, котрі були розвинуті отцями Церкви, є розширенням та розвитком деяких методів інтерпретації, котрі використовувались апостолами заради розуміння та вказання на месіанське значення Закону і Пророків» [13].

Але при цьому всім нам варто пам’ятати і про те, що просто намагатись пристосувати біблійні тлумачення отців Церкви без їх творчого осмислення та адаптації до потреб сучасності – це шлях у глухий кут. Видатний православний богослов та біблеїст, заслужений професор Афінського університету Савва Агурідес (+2009), під час своєї доповіді на одній з конференцій наводив наступну, цілком слушну думку: «Поглинаючи те, що написано в Біблії, отці Церкви вирішували, перш за все, ті проблеми, котрі були істотними для їх часу. Вони не могли розжувати те, що написано в Біблії для нас, оскільки вони не знали тих проблем, з котрими ми стикнемося в наш час; крім того, – наголошує проф. Агурідес, – згідно духовному принципу, котрий було закладено отцями церкви, кожен повинен самостійно розжувати те, про що йдеться у Св. Письмі. Той, хто слідує цьому принципу, стає особисто залученим до осягнення слова Божого» [14].

І така думка шановного грецького професора не є поодинокою та «авангардною» у православному академічному середовищі, як хтось напевне може подумати. Так, ще один відомий сучасний грецький дослідник Нового Завіту, проф. Іоанн Каравідопулос пише: «Дух Божий, котрий породжує церкву та керує нею, є духом свободи, а не рабства. В світлі цього духа свободи у Христі наполегливе намагання зберегти букву замість духу святоотцівського тлумачення служить погану службу народу Божому. Сьогодні нам необхідно не механічне сприйняття святоотцівського досвіду, а творче оживлення його в контексті сучасних умов» [15].

Загалом підсумувати всі аспекти саме православного підходу до герменевтики священних текстів можна було б словами професора Нового Завіту з греко-православної школи Святого Хреста в Брукліні (Масачусетс), Теодора Г. Стіліанопулоса, котрий пише: «Нашу герменевтичну позицію в цілому можна зобразити як динамічний консерватизм, висловлений в наступних положеннях: а) повага до авторитету Писання, церкви та класичного вчення церкви; б) значущість молитви, богослужіння і духовного життя для вивчення Писання; в) чесний та відповідальний пошук істини, заснований на принципі, що первинним значенням біблійного тексту є те, що отримано за допомогою критичної, граматичної та історичної екзегези; і г) кінцева мета біблійної екзегези – висвітлення богословських істин та етичних цінностей Писання» [16].

І завершити я хотів би думкою ще одного відомого сучасного православного знавця та перекладача Святого Письма, доктора філологічних наук, професора А. С. Десницького, котрий зі сторінок однієї зі своїх робіт заохочує кожного з нас до ретельного та грунтовного вивчення Слова Божого, та взагалі до активної життєвої християнської позиції наступними словами, зверненими, в першу чергу, до інтелігенції та носіїв інтелектуального потенціалу нашої Церкви та нашої нації: «Якщо перед нами стоїть завдання не просто бездумно копіювати уривки чужого досвіду, а зберігати, передавати, примножувати Передання, це може зробити саме інтелігенція. І не треба казати, що ця робота – тільки для великих святих. Якби Іоанн Златоуст і Василь Великий чекали б власної канонізації для того, щоб почати щось робити, то вони ніколи б не залишили жодного сліду в історії» [17].

Тим же, хто має науковий склад розуму, а також неабиякі інтелектуальні потреби та запити, і при цьому хотів би більш детально дослідити історичні витоки та сучасний стан герменевтичної науки, я б порадив прочитати чудовий міждисциплінарний підручник, котрий, незважаючи на свій достатньо скромний об’єм (430 с.), містить в собі просто енциклопедичні відомості з герменевтики. Це дійсно унікальна та вичерпна робота, котру було написано у 2009 р. провідним британським спеціалістом з цієї дисципліни – професором Систематичного богослов’я Ноттінгемського університету (Великобританія) Ентоні Тісельтоном, та котру було видано російською мовою у 2011 р. у видавництві «Колоквіум» (м. Черкаси).

 

Керівник Місіонерського відділу Кіровоградської єпархії УПЦ,

прот. Андрій Шиманович

 



 

[1] Terry M. S. Biblical Hermeneutics: A Treatise on the Interpretation of the Old and New Testaments. Grand Rapids: Zondervan, 1974. С. 17.

 

[2] Schleiermacher Fr. Hermeneutics: The Handwritten Manuscripts. Missoula: Scholars Press, 1977. С. 97.

 

[3] Тисельтон Э. Герменевтика. Черкассы: Коллоквиум, 2011. С. 11.

 

[4] Стилианопулос Т. Новый Завет: православная перспектива. Писание, предание, герменевтика. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2008. С. xv.

 

[5] Православие и Библия сегодня. Сборник статей. К.: Центр православной книги, 2006. С. 198-199.

 

[6] Пеликан Я. Христианская традиция: история развития вероучения. Том 2. Дух восточного христианства (600-1700). М.: Культурный центр «Духовная библиотека». С. 18.

 

[7] Данн Дж. Д., Единство и многообразие в Новом Завете: исследование природы первоначального христианства. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2009. С. 433.

 

[8] Библия в Церкви. Толкование Нового Завета на Востоке и Западе. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2011. С. 52.

 

[9] Библия в Церкви. Толкование Нового Завета на Востоке и Западе. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2011. С. 52, 53.

 

[10] Мень А., прот. Библиологический словарь. Том І. М.: Фонд имени Александра Меня, 2002. С. 249.

 

[11] Пелікан Я. Кому ж належить Біблія? Історія Святого Письма крізь століття. К.: Дух і літера, 2011. С. 340.

 

[12] Максим Исповедник, прп. О различных недоумениях у святых Григория и Дионисия (Амбигвы). М.: Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2006. С. 309.

 

[13] Православие и Библия сегодня. Сборник статей. К.: Центр православной книги, 2006. С. 163.

 

[14] Библия в Церкви. Толкование Нового Завета на Востоке и Западе. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2011. С. 142.

 

[15] Библия в Церкви. Толкование Нового Завета на Востоке и Западе. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2011. С. 154.

 

[16] Стилианопулос Т. Новый Завет: православная перспектива. Писание, предание, герменевтика. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2008. С. 82-83.

 

[17] Десницкий А. Писание – Предание – современность. К.: Центр православной книги, 2007. С. 380.

 

Все ваши вопросы и пожелания, касающиеся деятельности Миссионерского отдела Кировоградской епархии, Вы можете отправить по электронной почте, указав Ваше имя и Email:

Примечание: Обязательные к заполнению поля помечены *.