11 жовтня 2014 р., з благословення Його Високопреосвященства, архієпископа Кіровоградського і Новомиргородського Іоасафа, представники духовенства Кіровоградської єпархії взяли участь у відкритому круглому столі на тему «Стан паліативної допомоги на Кіровоградщині. Що робити невиліковним хворим?», котрий пройшов у приміщенні Кіровоградського художнього музею та був приурочений Всесвітньому дню паліативної та хоспісної допомоги.

Кіровоградську єпархію на заході представили: керівник Місіонерського відділу єпархії протоієрей Андрій Шиманович, а також співробітник Відділу соціальної допомоги та благодійності – священик Іоанн Верескун.

Круглий стіл було організовано за ініціативою заслуженого лікаря України, кандидата медичних наук, головного лікаря Кіровоградського обласного онкологічного диспансера (КООД) Костянтина Яриніча. Також у круглому столі взяли участь представники місцевої влади, медичні працівники, волонтери і всі ті, кому небайдужі скорботи та біль оточуючих їх людей.

В ході зустрічі учасники вислухали реальні свідчення родичів тих людей, котрі стикнулись із тяжкою та невиліковною хворобою, ознайомились із декількома відеосюжетами про пацієнтів КООД, а також детально обсудили перспективи створення хоспісу на території Кіровоградської області.

У своєму слові керівник Місіонерського відділу Кіровоградської єпархії прот. Андрій Шиманович відмітив:

«Однією з найбільш помітних особливостей, що характеризують сучасне суспільство, можна сміливо назвати тотальний дефіцит елементарної людяності. І цей недолік є характерним для усіх без виключення сфер нашого життя та діяльності. Якщо, наприклад, вчитель у школі намагається будь-якою ціною буквально вибити з учня, котрий походить з бідної або неповної сім’ї, якусь суму коштів на ремонт класу, то це, безумовно, є ознакою сердечної черствості та відсутності людяності. Якщо лікар змушує тяжко хвору людину або її родичів оббивати пороги багатьох кабінетів протягом багатьох днів для того, аби отримати рецепт на життєво-необхідні ліки, то це означає, що у серці такого лікаря любов до людей, нажаль, так і не знайшла собі місця, і поняття про елементарну людяність є для нього чужим.

Тому всім нам важливо зрозуміти, що ті люди, котрим присвячена наша сьогоднішня зустріч, в першу чергу, потребують елементарного людського відношення з боку тих, із ким їм доведеться стикнутись у цей критичний, переломний момент їхнього життя. І саме від того, яке ставлення до себе побачать люди, котрі стикнулись у своєму житті із страшним діагнозом, можливо і буде залежати їхній душевний стан, їхня здатність зібрати волю в кулак та їх спроможність із усвідомленням своєї людської гідності пройти цей скорбний шлях до останнього.

Коли мова заходить про людей, що несуть у своєму житті тяжкий хрест невиліковної хвороби, частіше за все робиться особливий акцент на необхідності посповідати та причастити людину, котра з дня на день може переступити межу між часом та вічністю. І це дійсно є вкрай важливим. Але крім цього і лікар, і священик, і весь медперсонал, перш за все, можуть і повинні окружити невиліковно хвору людину теплом, увагою, милосердям, співстражданням, чуйністю та справжньою, щирою людяністю. І, крім цього, всі учасники цього процесу обов’язково повинні дати відчути такій людині, що вона є унікальною та неповторною особистістю, котра має безкінечну цінність в очах Божих».